Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Baby travel. Подорожі з дітьми, або Як не стати куркою 📚 - Українською

Читати книгу - "Baby travel. Подорожі з дітьми, або Як не стати куркою"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Baby travel. Подорожі з дітьми, або Як не стати куркою" автора Ірена Ігорівна Карпа. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 46
Перейти на сторінку:
все я. Але ж ти мусив проконтролювати результат діяльності жінки в постпологовому шоці!

Додому вертатися було понад шістдесят кілометрів. Це більш ніж година сільськими французькими дорогами зі світлофорами, переходами на кожному кроці і обмеженням швидкості 50 км/год. Не кажучи вже про провалений романтичний обід на скелях.

– В мене є одна страшна ідея… Тільки мамі не кажи. Ну а що – діти це ж тварини, як і всі ми. Захочуть вижити – їстимуть і з неканонічної тари.

По цих чи то Норманових, чи скандально моїх словах, я заходилася розводити суміш у кришці від термоса. У тій такій безрукій кружечці, ви знаєте. Прикинула на око мілілітри, всипала синтезованого молока, розмішала чистим швейцарським ножем. І що ви думаєте? Пила Кора своє молоко з чашки, як миленька. Бо хочеш жити – вмій крутитися і обходитися за нагальної потреби у свій перший місяць життя і без соски, і без хитрови…них пляшечок із системою анти-коліки. Дитину і нас було врятовано від голоду. Експеримент вдався, проте без потреби вже не повторювався.

– Вато вифина вихає ворським вовітрям! – запихаючись багетом із шевром, зробила всесвітньо втішальний висновок я.

Осіннє море сивіло від моїх виховальницьких здібностей, білі птахи шугали в синє крижанисте небо, хвилі піною стікали зі скель, обіцяючи от-от намочити нам дупи – прилив. За кілька днів нас, як ми думали, чекала довга дорога: Пор-Луї – Мюнхен – Яремча – Київ – Черкаси.

– Непогано би підстрахуватися… – вирішили ми з подругою і поїхали в сервіс Peugeot.

Мовляв, на батьківщині Білочку поремонтують найліпше. Вони, так би мовити, однією мовою з нею говорять.

– Уявляю, що Білочка розкаже компатріотам про українські дороги… – хіхікнула я.

– Головне, щоб мотор «Марсельєзу» потім не співав.

Ага, «Марсельєзу» готова була співати я сама, коли нас взяли поза чергою на техогляд, а відтак товсті добрі дядьки не взяли грошей за свій діагноз Білочці. Було то зумовлено ідеальною французькою моєї екс-однокурсниці, чи просто тим, що fille de l’Est порівняно з рудими, зубатими, вицвілими бретонками – втілення Афродіти, я не знаю.

День по тому на автобані я мала необережність ляпнути Норманові:

– Цікаво, як це, дзвонити з цих аварійних телефонів по евакуатор… Чи чути щось?

Запитано – зроблено. Срала-мазала-казала – всі ці сервіси. В машині щось раптом трісло, і вона завмерла. Взагалі. Без жодного дощу.

– Ну що, – зітхнув Норман, – іди випробовуй дорожній телефон. Ти ж у нас говориш французькою. Тобі було цікаво…

Ага, це точно. І не чути в цій слухавці з жовтої коробочки на придорожньому стовпчику автобана, сповненого байдужих машин із їх швидкісним завиванням, просто ні-чор-та.

Б.

Барселона, квітень 2014.

(3 роки 7 місяців і 2 роки 8 місяців —. втретє для Каї, вдруге для Кори)

Намагалися ми якось правдами й неправдами влаштуватися в колишній садок СБУ – ну просто він навпроти дому. Але чи то не встигли ми вчасно в чергу на реєстрацію стати, бо наївно сподівалися, що тато оплатить французький садок, чи то працівникам СБУ досі було лячно, що їх діти на горщиках вибовкають моїм напівамериканцям державні таємниці Батьківщини, у нас було категоричне «ні». З охороною на вході і чіткими годинами аудієнції завідувачки для простих смертних мам із тремтливими колінками. На допомогу вже навіть пішла важка артилерія – родичі. Точніше чоловік моєї куми.

«Нє, ну слухай, – казав на його подання чиновник з міськадміністрації, – були би то ще діти з нормальними іменами, Іванови там, Іванки… Ми би їх без проблем взяли в будь-який садок. А так-то шо це за мусульмани? Корена ще куди не йшло, а Кайлаш?! Та ще й Хансен?! Ні, вибачайте мене, але це вже дуже підозріло. Нас не поймуть».

Після майже чотиримісячної революційної розлуки з татом діти таки летять до нього в гості. Підганяє нас у хвіст і в гриву світська новина про те, що «Карпу покинув чоловік через революцію». Я розумію, що так воно, жовтогаряче й печене, принесе найбільше читачів-коментаторів, котрі далі за назву матеріалів не читають, лише активно перепощують і чешуть язиками. Мені б таке чесання та на спину перенести – жодного тайського масажу не треба.

Що ж, брошенкою бути вигідно – всі тебе жаліють, пляцки печуть і рушники вишивають. От тільки образ святої великомучениці не налазить на мене ні згідно з даним Каті Осадчій інтерв’ю, ні по життю загалом. Я, звісно, той іще нитік – але далі за близьких друзів і зрідка фейсбука моє ниття не лізе. За шмаркаті пости мені часто стає ще більш соромно, ніж за щось емоційно-придуркувате й агресивне, того я їх делітаю. Не треба мене жаліти, ліпше щиро мене любіть. А не виходить любити – то що ж, я вас розумію, як ніхто інший. Бо ж прикиньте – мені з собою такою жити…

Одним словом, тріумфальний від’їзд святої трійці. В паніці спаковані речі – зато все необхідне, про що лише можна подумати. Сіли вже в таксі, але подруга рятує нас добровільним підвезенням до аеропорту (останні двісті гривень я залишаю для вчорашньої оплати няні). Відтак ця ж подруга ловить нас в аеропорту, бо в неї і п’ятнадцяти гривень не знаходиться оплатити годину парковки, діти верещать і бігають у звичному темпі броунівського руху, і при цьому всьому мені, курча мать, дзвонить колумбійське радіо. Поспитати, як воно спершу розказує, про мою чудесну й непересічну мистецьку діяльність, а насправді, підозрюю, про дурнуваті футболки «Не дай русскому». Що виявляється чистісінькою правдою.

Отже, активно уявіть собі картину: ми вже навіть пройшли паспортний контроль, я чудом встигла сфоткати парфуми, котрі слід купити, мої діти стають навкарачки і починають бігати зі швидкістю світла межи рядів поважних пасажирів, фігурно перескакуючи їх торби і протягнуті шнурівки від лаптопів. Поки нікого не покусали, я тримаюся.

Тим паче, просто в цей момент мені дзвонить те довбане колумбійське радіо і просить зачекати чотири хвилини, поки вони поговорять з міністром економіки. Ясно, що говорять вони з ним, нудним і дидактичним, мінімум хвилин двадцять, упродовж яких наш вайбер-зв’язок встигає кільканадцять разів обірватися і щоразу мені передзвонюють із гидким для мого слуху окличним варіантом мого імені: «Айріна! Айріна! Айріна?!»

Міністр економіки закінчує своє просторікування про якісь етикетки і «деномінасьйон д’оріхен» саме тоді, коли нас запросили на посадку. «Чому ви вирішили не займатися сексом з російськими чоловіками?!» – питає мене оригінальна радіоведуча колумбійської ефемки, так, наче я вже стоп’ятсот разів не пояснювала всім, від BBC до «Новин

1 ... 35 36 37 ... 46
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Baby travel. Подорожі з дітьми, або Як не стати куркою», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Baby travel. Подорожі з дітьми, або Як не стати куркою"